نبذة مختصرة : Метою статті є спроба проілюструвати, що опозиція «свій-чужий» є базовою парадигмою формування як совєтської, так і сучасної російської соціокультурної ідентичності, що особливо актуалізується на тлі повномасштабного російського вторгнення в Україну і посилення біполярних настроїв у світовій геополітиці. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукового та міждисциплінарного методичного інструментарію. Зокрема, спостереження, анкетування, наративне інтерв’ю, статистичний аналіз, контент контент-аналіз, крос-культурний та соціокультурний аналіз, теорія поколінь В. Штрауса і Н. Хоува, теорія постматеріалізму Р. Інґлгарта, примордіалістська, конструктивістська та інструменталістська концепція етнічності тощо. Йдеться, передусім, про необхідність звільнитися від дихотомічного теоретико теоретико-методологічного підходу, характерного для совєтського та почасти постсовєтського суспільно суспільно-наукового дискурсу. Наукова новизна роботи полягає в тому, щоби узагальнити наукові праці та результати багаторічних польових студій з цієї проблеми. І крізь призму порівняння особливостей конструювання совєтської і сучасної російської ідентичності у парадигмі «свого-чужого» осмислити потенційні ризики для подальшого формування української соціокультурно ї ідентичності. Висновки. Актуальність окресленої теми є важливою як у науковому, так і в суспільному дискурсах. Російська пропаганда на окупованих територіях прагне змінити соціокультурну ідентичність, передусім, молодого покоління, нав’язуючи їм біполярне світосприйняття. А для старших поколінь – реанімує уклад життя «по-совєтськи». Порівняльний аналіз совєтської і путінської ідеологічних систем увиразнить шляхи та інструменти протистояння російській інформаційно інформаційно-психологічній операції.
Processing Request
No Comments.