Авангардний модернізм в сакральній архітектурі Центральної Європи

Iconic temples of the 20th century were analyzed. — the churches of Volker Hienke (Church of Eigen, 1990–1992, Ennstal, Austria), Josef Gochar (Church of St. Wenceslas, 1926–1927, Prague) and Aladar Arkaj (Church of the Sacred Heart of Jesus, 1932–1933, Budapest), which are mentioned together as examples of avant-garde modernist sacred architecture of Central Europe.The anthroposophical theory of architecture is presented, which assumed that the world and man are permeated by various types of spiritual forces, which can be strengthened or weakened thanks to the forms of objects of the visible world. The understanding of the harmony of forms in shaping the sacred space is represented, as well as the use of their anti-individualistic potential for the revival of social and religious communities.The architecture of sacred buildings built according to the principle of classical architecture is considered. It has been determined that the forms created by Volker Hienke, Josef Gochar and Aladar Arkai do not belong to any of the “languages” of architectural expression that have been created so far.A look at the mysterious nature of connecting people in society is presented — close to the types of ties that bind religious communities, as well as the concept of architecture as a bridge between heaven and earth, which also changed the approach to the building as an exclusively material object.The forms of the sacred building and the way of organizing the interiors were analyzed, which made it possible to conclude that the ideas of reviving the unity of the surrounding landscape, the tendency to use local materials (primarily stone), but also a more general, philosophical attitude, which allows considering architecture as an element that connects the forces of the cosmos with human life, which unites believers of different faiths.The considered use of the metaphorical language of architecture is based on the world of visual human products and their iconographic distinctive features. The need to take into account the relationship between certain forms and the messages transmitted through them in shaping the sacred space has been revealed.An attempt to adapt the principles of modernism to the needs of shaping the sacred space is also presented. It was found that the problems of the formation of a new style arose as a result of changes in the architecture itself, and difficulties in determining its characteristic features — as a result of changes in historiography. The trends in the shaping of the sacred space in the 20th century were revealed. Проаналізовано знакові храми ХХст. — храми Фолькера Гіенке (Церква Айгена, 1990–1992, Еннсталь, Австрія), Йозефа Гочара (костел св. Вацлав, 1926–1927, Прага) та Аладара Аркайа (Церква Пресвятого Серця Ісуса, 1932–1933, Будапешт), які згадуються разом як приклади авангардної модерністської сакральної архітектури Центральної Європи. Представлено антропософську теорію архітектури, яка припускала що світ і людина пронизані різними типами духовних сил, які завдяки формам об’єктів видимого світу можуть бути зміцнені або послаблені. Репрезентовано розуміння гармонії форм у формотворенні сакрального простору, а також використання їх антиіндивідуалістичного потенціалу для відродження соціальних та релігійних спільнот.Розглянуто архітектуру сакральних споруд, зведених за принципом класицистичної архітектури. Визначено, що форми, створені Фолькером Гіенке, Йозефом Гочаром та Аладаром Аркайем, не належать до жодної із «мов» архітектурного виразу, які були створені дотепер.Представлено погляд на таємничу природу з’єднання людей у суспільстві – близький до видів зв’язків, що пов’язують релігійні громади, а також концепція архітектури як мосту між небом і землею, яка також змінила підхід до будівлі як виключно матеріального об’єкта.Проаналізована форми сакральної споруди та способу організації інтер’єрів, що дозволило зробити висновок, що ідеї відродження єдності навколишнього ландшафту, схильність використовувати місцеві матеріали (насамперед камінь), але також більш загальне, філософське ставлення, що дозволяє розглядати архітектуру як елемент, який пов’язує сили космосу з життям людини, що поєднує вірян різних конфесій.Розглянуто використання метафоричної мови архітектури засноване на світі візуальних людських виробів та їх іконографічних відмінних рисах. Виявлено необхідність враховувати взаємозв’язок між певними формами та повідомленнями, що через них передаються у формотворенні сакрального простору.Також представлено спробу адаптувати принципи модернізму до потреб формотворення сакрального простору. З’ясовано, що проблеми формації нового стилю виникли внаслідок змін у самій архітектурі, та труднощі у визначенні його характерних рис — внаслідок змін в історіографії. Виявлено тенденції формотворення сакрального простору у ХХст.